Домінік Адійа: «Маю мрію повернутися до «Мілану»

Прем'єр Ліга — 15 квітня 2012 — admin Переглядів: 1814

Поділитись:

«Київський «Арсенал» підписує форварда італійського «Мілана» — взимку геть усі бодай якось причетні до футболу інтернет-сайти експлуатували цей меседж.

Аномально висока кількість переглядів цієї новини була гарантована. Інша річ, що йшлося не про Златана Ібрагімовича або Алешандре Пато — «Мілан» орендував «Арсеналу» Домініка Адійю, ганського форварда, про якого майже нічого не було чутно опісля мундіалю-2010. Зрештою, вступне слово будемо завершувати — нехай про всі перипетії своєї кар’єри розповість безпосередньо новачок «Арсеналу».

«У ролі українського радника виступив Аддо»

— Домініку, впевнений, що нашим читачам кортить дізнатися про ваші пригоди у «Мілані», але розпочати хочу за хронологією. Що передувало вашій кар’єрі футболіста?
— Певно, ключовим моментом у цьому було запрошення до філіалу академії голландського «Фейєноорда» у Гані. Звідти так і дійшов до пропозиції з клубу вищого дивізіону Гани.

— Якщо брати в цілому, то дитинство було щасливе?
— Так, завдяки футболу. Звичайно, не обходилося без різноманітних негараздів, але тоді мене цікавила лише гра у м’яч.

— І які ж перші успіхи прийшли до хлопця, який був настільки сконцентрований на футболі?
— У 18 я вже був найкращим бомбардиром елітного дивізіону Гани та найкращим футболістом чемпіонату…

— Справді, дуже непогано. А що являв собою тодішній чемпіонат Гани?
— Ну, з Європою годі й порівнювати: замало професіоналізму спостерігається. Але тоді для мене було щастя — грати у рідному чемпіонаті.

— Проте одного дня ви його залишили, аби проїхати півпланети до Норвегії, у клуб «Фредрікстад»…
— Так, мені випала можливість переїзду до Європи, про яку мріють більшість моїх футболістів-співвітчизників. У Норвегії я грав не так уже й багато, але багатьом речам навчився. То був успішний період.

— Який пам’ятний момент згадаєте?
— Певно, дебют у єврокубках, коли вийшов на заміну в матчі з польським «Лехом» у Лізі Європи.

— 2009-го настав ваш зірковий час, хоча й не на клубному рівні. Перемога на чемпіонаті світу U-20 та звання найкращого бомбардира турніру — головний успіх у кар’єрі?
— Можливо й так.

— Які були головні козирі ганської молодіжки?
— Передовсім зіграність. Наш склад збирався ще у збірній U-17, ми перемагали на турнірах континентального рівня, а той тріумф виявився нашим піком.

— У тому колективі вашими партнерами були Самуель Інкум і Даніель Аддо, яких зараз також доля закинула в Україну. Підтримуєте з ними контакт?
— Так, постійно. З Данієлем радився щодо переїзду до України.

— І що ж він вам наговорив, якщо не секрет?
— Ну, Даеієль сам тут не так уже й довго мешкає. Головне, що він не відмовляв мене від цього трансферу.

«Мілан» — шанс для обраних»

— Переходимо до найцікавішого. Що відчували, коли ставили свій підпис під контрактом із «Міланом»?
— Відчував, що це — шанс, великий шанс, котрий випадає далеко не кожному. На жаль, паспортні перепони — себто, відсутність європейського громадянства — призвели до того, що реалізувати цю можливість я майже не мав шансу.

— Зрозуміло, що той трансфер для вашої кар’єри вийшов не надто вдалим, м’яко кажучи…
— Абсолютно не погоджуюся! Я ані секунди не пожалкував, що перейшов у «Мілан». Це був великий досвід — чого варті бодай тренування поруч із суперзірками світового футболу. Та й взагалі цей клуб за своїм рівнем професіоналізму точно один із найкращих у світі. Там просто немає дрібниць — люди ідеально працюють в усіх сферах: менеджменті, створенні умов для футболістів тощо.

— Мрієте повернутися туди?
— Ну, складне запитання. Як бачите, я куди не переходжу — всюди на півроку затримуюся. Це не діло. Звичайно, хотілося б назад у Мілан, але нині бажаю закріпитися в «Арсеналі».

— Тобто розраховуєте розпочати наступний сезон у Києві?
— Давайте дочекаємося кінцівки поточного…

«Оренди не дають футболістам розкритися»

— Ліміт на легіонерів не дозволив тодішньому наставнику «Мілана» Леонардо внести вас до заявки на сезон, після чого розпочався цілий цикл оренд. Якщо не заперечуєте, стисло пробіжимося по кожній. Отже, «Реджина». Що скажете про той період?
— «Мілан» — із тих клубів, які намагаються віднайти для кожного свого футболіста ідеальний варіант. «Реджина» тоді для мене виглядала цілком пристойно. Нехай і серія «Б», але я отримав шанс пристосуватися до італійського футболу.

— Але все-таки просто не було й там…
— У клубі я не затримався, хоча у «Реджини» було бажання мене залишити, але фінансова складова не дозволила їм це зробити.

— Потім настав час сербського «Партизана». Якось ви малувато за нього зіграли…
— Так, повністю основним у команді я не став, але допоміг «Партизану» зробити золотий дубль — ми виграли і чемпіонат, і Кубок. Розумієте, стати своїм у колективі за півроку дуже складно. Місяці два-три — мінімум — ідуть на адаптацію: як побутову, так й ігрову. За залишок часу проявити себе не завжди вдавалося.

— Нарешті останньою вашою зупинкою перед Україною була Туреччина. До того ж, клуб «Каршіяка» представляв другий турецький дивізіон. Якось дивно: гравець «Мілана» і грає на такому рівні…
— Ви маєте рацію. Я й сам був не в захваті від тієї оренди, але мені розповіли, що це — досить амбітний клуб, котрий наступного сезону гратиме у вищому дивізіоні. Тим паче, я радився з тренером збірної Гани, який мене підтримав. До слова, виклики під прапор збірної я отримував і впродовж виступів за «Каршіяку».

«Суарес діяв в інтересах команди»

— Ось так плавно ми підійшли до теми національної збірної. Що передовсім спливає у голові при згадці про чемпіонат світу?
— Це враження на все життя! Звичайно, матч із Уругваєм у чвертьфіналі — водночас і трагедія, і гордість. Гордість, бо грав на такому рівні, коли на Гану молився увесь африканський континент.

— Ви могли стати героєм тієї зустрічі, але ваш голевий удар з лінії воріт відбив рукою Луїс Суарес, а з пенальті Асамоа Г’ян поцілив у поперечину — то був один із найдраматичніших моментів за всю історію чемпіонатів світу. Ви особисто зла на Суареса не тримаєте?
— Він вчинив непорядно, але в інтересах своєї команди. Луїс прагнув досягти перемоги за будь-яку ціну — це його право.

— Ви самі як вчинили б на місці Суареса?
— Ой, навіть і не знаю… Можливо, так само.
«Україну асоціював із морозами»

— Зрештою, фінальна частина нашої розмови стосуватиметься теперішнього. Що знали про Україну до переїзду?
— Тільки те, що у вас дуже холодно.

— І все?
— У принципі, так.

— А як вам Київ?
— О, дуже гарне місто, справді європейське. На жаль, я поки в ньому не дуже орієнтуюся, але частенько ходжу з дружиною по Києву, бачу щось нове.

— Це добре. Нескладно здогадатися, що в «Арсеналі» ви відразу потоваришували з африканцями?
— Так, із моїм співвітчизником Абейку Куансахом, нігерійцями Майклом Одібе та Еріком Матуку. Але намагаюся контактувати з усіма партнерами.

— Вдалося вам вивчити назви усіх команд української прем’єр-ліги?
— Так, я знаю дуже багато команд.

— Ну а якщо поіменно?
— «Металіст», «Таврія», «Дніпро», «Динамо», «Шахтар», «Зоря»… (пауза) Інші підзабув, але обов’язково вивчу (сміється).

— А проти «Металіста» чому не потрапили до заявки?
— Це рішення тренера і я з ним погоджуюся. Він задоволений тим, як я працюю, але у нас чимало форвардів, висока конкуренція. Зрештою, боротимуся. Взагалі «Арсенал» для мене після серії не надто вдалих виступів — це великий шанс, аби нарешті заявити про себе знову.

Гліб КОРНІЄНКО, газета "Український футбол".

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Домінік Адійа

Домінік Адійа: «Маю мрію повернутися до «Мілану»

УПЛ, 5 тур, «Шахтар» здобув вольову перемогу у матчі проти «Карпат»!

Олег Лужний офіційно очолив збірну України U-19

Тарас Степаненко розкрив деталі формування заявки збірної України

ПСВ та Шахтар розписали нічию на старті основного етапу ЛЧ — 1:1

Останні новини

Вибір редактора

Збірна України втримала нічию у Тбілісі