Ярмоленко: Коли з'явились гроші одразу купив собі "Мазераті"

Трансфери — 26 жовтня 2012 — володимир самусенко Переглядів: 2687

Поділитись:

Футболіст київського "Динамо" і збірної України Андрій Ярмоленко згадав про те, як він опинився в столичному клубі.

- Переді мною замітка 2006 року, яку я зберігаю. Тебе, 17-річного вихованця чернігівської "Десни", яка виступає в першій лізі, тоді закликали під знамена київського "Динамо" і називали "другим Андрієм Шевченком", "спадкоємцем Шевченка". Дивно, але це пророцтво збувається: Шевченко припинив кар'єру гравця і пішов у політику, а ти відтепер - один з лідерів збірної ...
- Те, що мене порівнювали з Андрієм Шевченком, звичайно, лестило. Але коли стаєш дорослішим, вже не хочеться бути на когось схожим. Хочеться бути самим собою, Андрієм Ярмоленко, щоб на тебе рівнялися. Щоб замахнутися на ті висоти, яких досяг Шевченко, мені ще багато треба працювати. Я намагаюся, бо знаю: тільки через працю можна чогось досягти.

- Твій колишній тренер Віктор Лазаренко говорив, що тобі не вистачало впевненості, ти боявся брати гру на себе. Як ти цю боязкість долав?
- Дуже важко. Були не найкращі ігри. Багато критики. Ну гаразд, коли фахівці говорили мені щось незрозуміле, це ще можна було якось перенести. А коли вболівальники кричали на мою адресу брутальності, грав, зціпивши зуби. Приходили на гру мої родичі, всі чули. Але з часом я перестав звертати на недоброзичливців увагу. Хотілося всім критикам заткнути рот, і думаю, у мене це вийшло. Зараз вони мовчать, але подають голоси, як тільки у мене щось не ладиться. Мабуть, є люди, яких це радує.

- Чому після першого запрошення в київське "Динамо" тебе незабаром відправили додому?
- Мені було 13-14 років, коли мене покликали в футбольну академію, яка створювалася при "Динамо". Я був дуже радий цьому виклику, попросив батьків, щоб вони мене відпустили, але через півроку почав сумувати за домівкою, за ріднею.

І на полі, напевно, не все виходило. Тоді академію очолював Олександр Лисенко. Йому не подобалося, що я маленький - 1 метр 65 сантиметрів. Адже всі хлопці були досить рослі. А я не підходив під його критерії, він не бачив мого майбутнього в київському "Динамо" через фізичні дані. Довелося повернутися додому в Чернігів.

- Тебе це засмутило?
- Я був пригнічений. Не звик бути серед найслабших. Коли мене відрахували, відчув, що в чомусь комусь поступаюся. Можливо, на той момент я дійсно був слабшим деяких хлопців. Спасибі Віктору Михайловичу Лазаренко: він мені сказав, що потрібно забути на час "Динамо" і просто отримувати задоволення від футболу.

Я зібрався і знову став грати в той футбол, який показував до цього. І вдруге отримав виклик у свою улюблену команду, за яку вболівав з дитинства. У 17 років я трохи подорослішав і був уже готовий до того, щоб покинути рідні стіни і жити самостійно.

- Хто конкретно був ініціатором твого повернення в "Динамо"?
- Я цього не знаю. Можу тільки сказати, що було ще пропозиція від Віталія Кварцяного, головного тренера "Волині" (Луцьк). Донецький "Шахтар" теж мною цікавився. Був вибір. Але я сказав: "Хочу в "Динамо".

- З Лисенко після повернення шляхи перетиналися?
- Коли я грав за "Динамо-2", він викликав мене в юнацьку збірну України, яку тоді тренував. Все було нормально. Ніхто ні на кого образ не тримає. Я навіть в деякій мірі йому вдячний за те, що сталося.

- Цікаво, яка доля праски, телевізора і курки-гриль, які тобі вручили як найкращому гравцеві за перемогу чернігівської "Десни" над "Волинню" з рахунком 4:0?
- (Сміється). Курку-гриль віддав хлопцям, які жили на базі. А праску і телевізор відвіз батькам. Точно пам'ятаю, що вручив призи мамі і навіть не цікавився їхньою подальшою долею. Це була перша гра, коли мене з самого початку поставив в основний склад головний тренер Олександр Томах - до цього я виходив на заміну. Тоді "Волинь" лише вилетіла з вищої ліги. Було цікаво зіграти проти такої команди. І коли я забив два голи, був без розуму від радості. До речі, у ворота "Волині" я забив і свій перший м'яч за "Динамо" в домашньому матчі сезону 2007-2008 - 2:1. Він був переможним.

- Яку дорогу розкішну річ ти придбав, коли з'явилася така можливість?
- Коли в мене завелися перші більш-менш пристойні гроші, я собі купив класну машину "Мазераті" (елітний італійський спорткар вартістю близько 200 тисяч доларів. - Авт.).

- За рекомендацією Артема Мілевського ...
- Ні, не так, як написали. Я вже вирішив, що куплю саме цю машину, і просто поцікавився його думкою. Він добре про неї відгукнувся.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Андрій Ярмоленко

Ярмоленко: Коли з'явились гроші одразу купив собі "Мазераті"

УПЛ, 3 тур. Усі результати

"Емполі" з українським нападником завершив виступи в Кубку Італії

«Бенфіка» Трубіна та Судакова обіграла «Орхус» у першому матчі фіналу кваліфікації Ліги Європи

Фанати «Аль-Ахлі» просять Бондаренка не переходити в їх клуб

Останні новини

Вибір редактора

Символічна збірна 5-го туру чемпіонату України